П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа №  824/1033/18-а

Головуючий суддя 1-ої інстанції -  Кушнір В.О.  

Суддя-доповідач -  Боровицький О. А.   

04 лютого 2020 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді:  Боровицького О. А.

суддів:  Матохнюка Д.Б.  Шидловського В.Б. ,

за участю:

секретаря судового засідання: Яремчук Л.С,

представника позивача: Ліфанчука М.О.

представника відповідача: Сахмана П.В.

розглянувши  у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби на рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 12 лютого 2019 року у справі за адміністративним позовом публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Чернівцігаз" до Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В :

в жовтні 2018 року публічне акціонерне товариство по газопостачанню та газифікації "Чернівцігаз" звернулось до Чернівецького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби в якому просило суд, визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби (далі - відповідач): форми "Р" від 10.10.2018р. №0008124810, відповідно до якого збільшено суму грошового зобов'язання ПАТ "Чернівцігаз" за податковими зобов'язаннями на 2194636,95грн. та за штрафними фінансовими санкціями (штрафами) на 548659,24грн.; форми "ПС" від 10.10.2018р. №0008144810, відповідно до якого збільшено суму грошового зобов'язання ПАТ "Чернівцігаз" за штрафними фінансовими санкціями (штрафами) на 510,00 грн.

Рішенням Чернівецького окружного адміністративного суду від 12.02.2019 року адміністративний позов задоволено повністю.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням, Офіс великих платників податків Державної фіскальної служби подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

В апеляційній скарзі відповідач посилається на порушення судом першої інстанції норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Зокрема, відповідач зазначає, що згідно відповіді Департаменту екологічної безпеки та дозвільно-ліцензійної діяльності Міністерства екології та природних ресурсів України, що надійшло на адресу Державної фіскальної служби України листом за вихідним №7/3892-17 від 23.10.2017 року, метан віднесено до переліку речовин, які входять до "вуглеводів" відповідно до Переліку речовин, які входять до "твердих речовин" та "вуглеводів", і за викиди яких справляється збір, затвердженого наказом Міністерства екології та природних ресурсів України від 14.03.2002 року №104 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 01.04.2002 року за №322/6610.   

08.01.2020 року позивачем подано до суду відзив на апеляційну скаргу, в якому просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги, а рішення суду першої інстанції залишити без змін з посиланням на те, що оскаржуване судове рішення відповідає нормам чинного законодавства.

В судовому засіданні представник відповідача вимоги апеляційної скарги підтримав в повному обсязі та просив її задовольнити.

Представник позивача заперечив проти задоволення апеляційної скарги відповідача та просив суд залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги та відзив на апеляційну скаргу, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, виходячи з наступного.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено матеріалами справи, публічне акціонерне товариство "Чернівцігаз" 03.03.1992 року зареєстровано як юридичну особу за адресою: 58009, м. Чернівці, вул. Винниченка, буд.9А, взято на податковий облік 07.07.1993 року, основним видом діяльності є розподілення газоподібного палива через місцеві (локальні) трубопроводи.

Офісом великих платників податків ДФС України, на підставі наказу від 23.07.2018 року №1355 та направлень від 24.07.2018 року №170, №171, №172, №173 та від 31.07.2018 року №184, у період з 24.07.2018 по 18.09.2018 року проведено позапланову виїзну перевірку ПАТ "Чернівцігаз" з питання повноти нарахування та сплати екологічного податку за викиди забруднюючих речовин в частині використання газу на виробничо-технологічні втрати та витрати за період з 01.01.2016 по 30.06.2017 року За результатами перевірки складено Акт від 25.09.2018 року №139/28-10-48-10/03336166.

Проведеною перевіркою встановлені порушення ПАТ "Чернівцігаз" п.240.1 ст.240; п.п.242.1. п.242.1 ст.242; ст.243; п.249.1, п.249.2, п.249.3 ст.249; п.250.2 ст.250 ПК України, в результаті чого занижено екологічного податку на загальну суму 2 194 636,95 грн., в т.ч. по періодах: 1 квартал 2016 року - 56 140,79 грн., 2 квартал 2016 року - 143 623,53 грн., 3 квартал 2016 року -   8 743,39 грн., 4 квартал 2016 року - 1 236 142,04грн., 1 квартал 2017 року - 629 048,78 грн., 2 квартал 2017 року - 120 938,42грн.

Позивачем 01.10.2018 року були подані заперечення на акт перевірки за №Сhr01/2-Сл-3197-1018, які відповідачем у відповіді від 05.10.2018 року за №41803/10/28-10-48-10 залишено без задоволення, а висновки акту перевірки без змін.

На підставі висновків перевірки Офісом великих платників податків ДФС України прийнято податкове повідомлення-рішення: форми "Р" від 10.10.2018 року №0008124810, відповідно до якого збільшено суму грошового зобов'язання ПАТ "Чернівцігаз" за податковими зобов'язаннями на 2194636,95грн. та за штрафними фінансовими санкціями (штрафами) на 548659,24 грн.

Окрім того, в ході вищезазначеної перевірки Львівським управлінням Офісу великих платників податків ДФС направлено ПАТ "Чернівцігаз" лист від 27.07.2018 року, у якому вимагалось надати документи, що належать до предмета перевірки, в тому числі: акти - розрахунки виробничо-технологічних витрат та нормованих втрат природного газу за перевіряємий період та розрахунки на основі яких складено акти; розрахунки витрат та розрахунки втрат, які проведені відповідно до Методики визначення питомих виробничо-технологічних витрат та втрат природного газу під час його транспортування газорозподільними мережами, затвердженої наказом Мінпаливенерго від 30.05.2003 року №264 (далі - Методика №264).

У відповідь на вимогу Львівського управління Офісу великих платників податків ДФС ПАТ "Чернівцігаз" у листі від 01.08.2018 року повідомило, що під час проведення попередньої позапланової перевірки були надані усі первинні документи та пояснення щодо нарахування та сплати екологічного податку за 2016 рік та І півріччя 2017 року. Щодо надання актів-розрахунків, проведених згідно Методики №264 позивач пояснив, що необхідність у їх складанні у товариства була відсутня, оскільки такі документи не є первинними у відповідності до положень ПК України.

18.09.2018 року посадовими особами Львівського управління Офісу великих платників податків ДФС складено акт про ненадання документів до перевірки №229/28-10-48-10/03336166, на підставі якого, за порушення ПАТ "Чернівцігаз" ст.44, абз.1 п.121.1 ст.121 ПК України, прийнято податкове повідомлення-рішення форми "ПС" від 10.10.2018 року №0008144810, відповідно до якого товариству збільшено суму грошового зобов'язання за штрафними фінансовими санкціями (штрафами) на 510,00 грн.

Вважаючи зазначені дії відповідача незаконними позивач звернувся до суду з адміністративним позовом.

Суд першої інстанції при ухваленні оскарженого рішення виходив з обґрунтованості та доведеності позовних вимог, а відтак наявності підстав для задоволення адміністративного позову.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За приписами положень п. 3.1 ст. 3 Податкового кодексу України (далі – ПК України) податкове законодавство України складається з Конституції України; цього Кодексу; Митного кодексу України та інших законів з питань митної справи у частині регулювання правовідносин, що виникають у зв'язку з оподаткуванням митом операцій з переміщення товарів через митний кордон України (далі по тексту також - законами з питань митної справи); чинних міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України і якими регулюються питання оподаткування; нормативно-правових актів, прийнятих на підставі та на виконання цього Кодексу та законів з питань митної справи; рішень Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування з питань місцевих податків та зборів, прийнятих за правилами, встановленими цим Кодексом.

Положеннями пп. 240.1.1 п. 240.1 ст. 240 ПК України визначено, що платниками екологічного податку є суб'єкти господарювання, юридичні особи, що не провадять господарську (підприємницьку) діяльність, бюджетні установи, громадські та інші підприємства, установи та організації, постійні представництва нерезидентів, включаючи тих, які виконують агентські (представницькі) функції стосовно таких нерезидентів або їх засновників, під час провадження діяльності яких на території України і в межах її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони здійснюються, зокрема викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами забруднення.

Згідно з п.п. 14.1.230 п. 14.1 ст. 14 ПК України - стаціонарне джерело забруднення - підприємство, цех, агрегат, установка або інший нерухомий об'єкт, що зберігає свої просторові координати протягом певного часу і здійснює викиди забруднюючих речовин в атмосферу та/або скиди забруднюючих речовин у водні об'єкти.

Підпунктом 242.1.1 пункту 242.1 статті 242 ПК України визначено об'єкт та базу оподаткування по екологічному податку, що справляється за викиди в атмосферне повітря забруднюючих речовин стаціонарними джерелами забруднення, зокрема, обсяги та види забруднюючих речовин, які викидаються в атмосферне повітря стаціонарними джерелами.

Статтею 243 ПК України встановлено ставки податку за викиди в атмосферне повітря забруднюючих речовин стаціонарними джерелами забруднення. У перелік найменувань забруднюючих речовин включено вуглеводні.

Згідно ст. 249 ПК України суми податку обчислюються за податковий (звітний) квартал платниками податку.

Відповідно до п. 249.2 ст. 249 ПК України у разі якщо під час провадження господарської діяльності платником податку здійснюються різні види забруднення навколишнього природного середовища та/або забруднення різними видами забруднюючих речовин, такий платник зобов'язаний визначати суму податку окремо за кожним видом забруднення та/або за кожним видом забруднюючої речовини.

Згідно із п. 249.3 ст. .249 ПК України суми екологічного податку, який справляється за викиди в атмосферне повітря забруднюючих речовин стаціонарними джерелами забруднення, обчислюються платниками податку самостійно щокварталу виходячи з фактичних обсягів викидів та ставок податку. Тобто, на підставі фактичних обсягів викидів забруднюючих речовин протягом звітного кварталу.

При цьому, Податковий кодекс України не містить визначення "забруднюючих речовин", за які справляється екологічний податок.

В обґрунтування своєї позиції відповідач посилався на те, що перелік забруднюючих речовин, які входять до "твердих речовин" та "вуглеводнів", і за викиди яких справляється збір, визначено наказом Міністерства екології та природних ресурсів України від 14.03.2002 року №104.

В свою чергу, зазначений Наказ був розроблений на виконання Постанови Кабінету Міністрів України №303 від 01.03.1999 року "Про затвердження Порядку встановлення нормативів збору за забруднення навколишнього природного середовища і стягнення цього збору", яка втратила чинність на підставі постанови Кабінету Міністрів України №1236 від 27.12.2010 року "Про визнання такими, що втратили чинність деяких актів Кабінету Міністрів України".

Таким чином, з прийняттям Податкового кодексу України були скасовані нормативно-правові акти, які визначали справляння збору за забруднення навколишнього природного середовища, а тому застосування наказу Міністерства екології та природних ресурсів України від 14.03.2002 року № 104 для визначення забруднюючих речовин, з яких справляється екологічний податок є безпідставним.

Колегія суддів звертає увагу, що стаття 243 ПК України встановлює відповідні ставки податку за викиди в атмосферне повітря саме забруднюючих речовин, перелік яких є вичерпним, серед яких є і "вуглеводні", а не речовин, які входять до "вуглеводнів". Метан є основою природного газу, і є однією із речовин, які входять до "вуглеводнів". При цьому, ПК України не містить правового визначення і регулювання правовідносин щодо справляння екологічного податку за викид в атмосферне повітря окремої складової елементу чи речовини забруднюючої речовини.

Посилання контролюючого органу в апеляційній скарзі на лист Міністерства екології та природних ресурсів України від 23.10.2017, наданий на запит стосовно віднесення до переліку забруднюючих речовин "метану", а також порядку розрахунку вмісту "метану" у складі природного газу, колегія суддів сприймає критично, з огляду на те, що вказаний лист не є нормативно-правовим актом.

Статтею 1 Закону України Про охорону атмосферного повітря встановлено, що забруднююча речовина - речовина хімічного та біологічного походження, що присутня або надходить в атмосферне повітря і може прямо або опосередковано справляти негативний вплив на здоров`я людини та стан навколишнього природного середовища.

Статтею 11 Закону України Про охорону атмосферного повітря встановлено, що для забезпечення екологічної безпеки, створення сприятливого середовища життєдіяльності, запобігання шкідливому впливу атмосферного повітря на здоров`я людей та навколишнє природне середовище здійснюється регулювання викидів найбільш поширених і небезпечних забруднюючих речовин, перелік яких встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Регулювання викидів найбільш поширених і небезпечних забруднюючих речовин, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, полягає у нормуванні викидів, спостереженні за ними, наданні дозволів на викиди. Перелік найбільш поширених і небезпечних забруднюючих речовин, викиди яких в атмосферне повітря підлягають регулюванню, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 29.11.2001 року №1598.

Метан до речовин, визначених цим Переліком, викиди яких підлягають регулюванню, не відноситься.

Відповідно до Порядку організації та проведення моніторингу в галузі охорони атмосферного повітря, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 09.03.1999 року за №343, метан не відноситься до списків забруднюючих речовин, і моніторинг за метаном ні на загальнодержавному, ні на регіональному рівні не проводиться.

Виключно парниковим газом "метан" визначений також Методичними рекомендаціями щодо підготовки методик для інвентаризації викидів парникових газів від антропогенних джерел, затверджених наказом Національного агентства екологічних інвестицій України від 05.10.2009 №73, Методикою розрахунку викидів забруднюючих речовин та парникових газів у повітря від використання палива на побутові потреби в домогосподарствах, затвердженою наказом Держкомстату України від 22.04.2011 року №98, Методикою розрахунку викидів забруднюючих речовин та парникових газів у повітря від транспортних засобів, затвердженою наказом Держкомстату України від 13.11.2008 року №452.

Зокрема, пунктом 3.2 ст. 3 Податкового кодексу України встановлено, що якщо міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені цим Кодексом, застосовуються правила міжнародного договору.

Аналізуючи вищенаведені законодавчі приписи та фактичні обставини справи, колегія суддів дійшла висновку про те, що "метан" є парниковим газом, який не відноситься до забруднюючих речовин та відповідно до чинного законодавства викиди метану не нормуються і не підлягають оподаткуванню згідно зі ст. 243 ПК України.

Стосовно того, чи весь обсяг фактичних втрат та виробничо-технологічних витрат газу є реальним витоком або безпосереднім скиданням газу в атмосферне повітря колегія суддів зазначає наступне.

Як вбачається із Акту перевірки, відповідачем визначено суму екологічного податку із викидів метану за 2016 рік - І півріччя 2017 року в розмірі 2194636,95грн., виходячи з обсягів виробничо-технологічних витрат та нормативних втрат природного газу за 2016 рік - І півріччя 2017 року, придбаного в ТОВ "РГК Трейдинг" та ТОВ "Чернівцігаз Збут", обсягів негативного місячного небалансу газу підприємства, згідно актів надання послуг балансування природного газу ПАТ "Укртрансгаз", відповідно до зведених розрахунків планованих виробничо-технолоічних витрат та втрат природного газу, із застосуванням Методики визначення питомих виробничо-технологічних витрат природного газу під час його транспортування газорозподільними мережами, затвердженої наказом Міністерства палива та енергетики України від 30.05.2003р. №264 та Методики визначення питомих втрат природного газу при його вимірюваннях побутовими лічильниками у разі неприведення об'єму газу до стандартних умов, затвердженої наказом Міністерства палива та енергетики України від 21.10.2003р. №595.

Таким чином, у порушення вищезазначеним норм ПК України, контролюючим органом визначено об'єкт оподаткування по екологічному податку не шляхом визначення фактичних обсягів викидів стаціонарними джерелами забруднення, а взято за основу весь об'єм виробничо-технологічних втрат природного газу/балансування газу, який необґрунтовано визначений відповідачем як об'єм викидів в атмосферне повітря.

Відповідно до абз.6 Розділу 3 Методики визначення питомих виробничо-технологічних витрат природного газу під час його транспортування газорозподільними мережами, затвердженого наказом Міністерства палива та енергетики України від 30 травня 2003 року № 264 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 09 липня 2003 року за № 571/7892, до виробничо-технологічних витрат газу належать витрати газу під час врізування або підключення новозбудованих, або після капітального ремонту, або реконструйованих газопроводів, об’єктів системи газопостачання житлових та громадських будівель, промислових підприємств тощо, а також у разі виконання пусконалагоджувальних робіт на них та витрати газу на опалення газорегуляторних пунктів та іншого газорегуляторного обладнання.

Відтак, при здійсненні газопостачання (технологічного процесу розподілу природного газу) виникають виробничо-технологічні втрати природного газу, які за своєю суттю є питомими втратами в процесі функціонування газорозподільної мережі, а не викидами в атмосферне повітря.

Згідно п. 1.4 Порядку формування тарифів на транспортування природного газу розподільними трубопроводами на основі багаторічного стимулюючого регулювання, затвердженого Постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики від 28 листопада 2013 року № 1499, виробничо-технологічні витрати та нормативні втрати газу - витрати та втрати природного газу, пов’язані з технологічним процесом розподілу природного газу, обсяг яких встановлюється з урахуванням розмірів, визначених Кабінетом Міністрів України або іншим органом, визначеним законодавством України.

Тобто, газ для виробничо-технологічних втрат та нормовані втрати газу - це газ, що втрачається під час його транспортування газорозподільними та внутрішньо-будинковими мережами, а також під час виконання профілактичних та пусконалагоджувальних робіт, а отже виробничо-технологічні витрати виникають з об’єктивних причин, як наслідок технологічного процесу та зношеності газотранспортної системи, і такі витрати є невід’ємною частиною виробничого процесу розподілу природного газу.

З аналізу вищезазначених норм чинного законодавства вбачається, що виробничо-технологічні втрати та витрати не є фактичними викидами природного газу в повітря, а відтак такі втрати та виробничо-технологічні втрати природного газу в газорозподільних мерах не можуть бути об’єктом оподаткування екологічного податку.

В порушення зазначених норм чинного законодавства посадовими особами відповідача виробничо-технологічні витрати та нормовані втрати газу ототожнені з викидами в атмосферне повітря та при визначені об’єкту оподаткування екологічним податком контролюючим органом необґрунтовано взятий весь об’єм виробничо-технологічних втрат природного газу як об’єм викидів в атмосферне повітря, оскільки, як зазначалось раніше, об’єкт оподаткування екологічним податком визначається шляхом встановлення фактичних обсягів викидів стаціонарними джерелами забруднення.

Відтак, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що розрахунок екологічного податку та збільшення Спірним податковим повідомленням-рішенням суми грошового зобов'язання за платежем надходження від викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря, здійснено з порушенням вимог ПК України.

Як вбачається з Акту перевірки, контролюючим органом при розрахунках екологічного податку застосовано, зокрема розрахунки плануємих річних обсягів виробничо-технологічних втрат та витрат природного газу за 2014-2017 рік, відповідно до Методики визначення питомих виробничо-технологічних витрат природного газу під час його транспортування газорозподільними мережами, затвердженої наказом Міністерства палива та енергетики України від 30.05.2003 року № 264.

Однак, на переконання колегії суддів, контролюючим органом не взято до уваги те, що Методика визначення питомих виробничо-технологічних втрат природного газу під час його транспортування газорозподільними мережами № 264, зареєстрована в Міністерстві юстиції України від 09.07.2003 року № 570/7891 (далі - Методика № 264 (570) та Методика визначення питомих виробничо-технологічних витрат природного газу під час його транспортування газорозподільними мережами, зареєстрована в Міністерстві юстиції України від 09.07.2003 року за № 571/7891 (далі - Методика № 264 (571), застосовуються виключно для планування виробничо-технологічних втрат природного газу, нормування питомих витрат паливно-енергетичних ресурсів, прогнозування обсягів споживання паливно-енергетичних ресурсів у регіонах, галузях та у цілому в державі з метою їх раціонального використання.

Методика № 264 (570) та методика № 264 (571) були прийняті на виконання Загального положення про порядок нормування питомих витрат паливно-енергетичних ресурсів у суспільному виробництві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.07.1997 року № 786, відповідно до п. 1 якого, нормування питомих витрат паливно-енергетичних ресурсів у суспільному виробництві України здійснюється з метою раціонального використання та економії паливно-енергетичних ресурсів і є основою для застосування економічних санкцій за їх нераціональне використання та запровадження економічних механізмів стимулювання енергозбереження.

Нормування питомих витрат паливно-енергетичних ресурсів не передбачає втручання держави у господарську діяльність підприємств, пов'язану з обмеженням обсягів споживання паливно-енергетичних ресурсі або обсягів виробленої продукції. Воно є інструментом усунення нераціонального використання паливно-енергетичних ресурсів, викликаного безгосподарністю та застосуванням застарілих технологій. Основними важелями цього механізму є матеріальне заохочення економії паливно-енергетичних ресурсів та фінансова відповідальність за їх нераціональне використання.

Отже, застосування відповідачем при нарахуванні екологічного податку планових, прогнозованих, орієнтовних величин, розрахованих згідно з вказаними методиками, суперечить вимогам п. 249.3 ст. 249 ПК України, п. 14.1.157  ст. 14 ПК України, які передбачають обов'язковість розрахунку екологічного податку виключно з фактичних обсягів викидів.

Щодо оскаржуваного позивачем податкового повідомлення-рішення форми "ПС" від 10.10.2018 року №0008144810, відповідно до якого збільшено суму грошового зобов'язання ПАТ "Чернівцігаз" за штрафними фінансовими санкціями (штрафами) на 510,00 грн., колегія суддів зазначає наступне.

Так, підставою для винесення вказаного податкового повідомлення-рішення слугувало ненадання позивачем документів про втрати природного газу, а саме: акти - розрахунки виробничо-технологічних витрат та нормованих втрат природного газу за перевіряємий період та розрахунки на основі яких складено акти; розрахунки витрат, які проведено відповідно до Методики визначення питомих виробничо-технологічних витрат та втрат природного газу під час його транспортування газорозподільними мережами, затвердженої наказом Мінпаливенерго від 30.05.2003 року №264.

Слід зазначити, що Методика визначення питомих втрат та виробничо-технологічних витрат природного газу під час його транспортування газорозподільними мережами, затверджена наказом Міністерства палива та енергетики України від 30.05.2003 року №264, посилання на які міститься в запиті, не підпадає під визначення податкового законодавства з огляду на норми ст.ст. 3, 5 ПК України, що дозволяє зробити висновок про безпідставність вимог відповідача про надання документів у відповідності до пп.20.1.6 п.20.1 ст.20 ПК України, оскільки контролюючі органи мають право запитувати та вивчати під час проведення перевірок первинні документи, що використовуються в бухгалтерському обліку, регістри, фінансову, статистичну та іншу звітність, пов'язану з обчисленням і сплатою податків, зборів, платежів, виконанням вимог законодавства, контроль за додержанням якого покладено на контролюючі органи.

Окрім того, ПАТ "Чернівцігаз" здійснює виключно розподіл природного газу, відтак обґрунтованими є доводи позивача про те, що документи, на які посилається відповідач та які не були надані позивачем під час перевірки, не є первинними документами в розумінні ПК України та підставою для нарахування екологічного податку, а сам факт не складання позивачем таких документів не вказує на порушення вимог п. 44.6 ст. 44 ПК України.

З урахуванням зазначеного, колегія суддів на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відповідач не довів правомірності своїх дій та рішень, у зв’язку з чим податкові повідомлення-рішення Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби: форми "Р" від 10.10.2018 року №0008124810, відповідно до якого збільшено суму грошового зобов'язання ПАТ "Чернівцігаз" за податковими зобов'язаннями на 2194636,95 грн та за штрафними фінансовими санкціями (штрафами) на 548659,24 грн; форми "ПС" від 10.10.2018 року №0008144810, відповідно до якого збільшено суму грошового зобов'язання ПАТ "Чернівцігаз" за штрафними фінансовими санкціями (штрафами) на 510,00 грн, є протиправними та підлягають скасуванню.

Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи судом апеляційної інстанції та не спростовують висновків суду.

Положення ч. 1 ст. 9 КАС України передбачає, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Приписами статті 77 КАС України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

В той же час, відповідачем не надано достатніх та належних доказів правомірності збільшення грошового зобов’язання та застосування штрафних санкцій до платника податків при прийнятті Спірних податкових повідомлень-рішень.

Відповідно до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Статтею 316 КАС України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на наведене, судова колегія дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, та ухвалено судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. У зв’язку з викладеним доводи апеляційної скарги не приймаються до уваги, тому апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби залишити без задоволення, а  рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 12 лютого 2019 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.

Постанова суду складена в повному обсязі  11 лютого 2020 року.