ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

                                                                      Гончарука П.А. (головуючого),

                                                                      Вовка І.В.,

                                                                      Стратієнко  Л.В.,

розглянувши у відкритому  судовому  засіданні касаційну скаргу Комунального підприємства "Міськводоканал" Сумської міської ради на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 28 січня 2008р.у справі № 17/417-07 за позовом Комунального підприємства "Міськводоканал" Сумської міської ради до Об’єднання співвласників багатоквартирного будинку "Моя оселя" про спонукання до укладення договору,  -

                                                Встановив:

У  серпні  2007р.  КП  "Міськводоканал" Сумської міської ради   звернулось  до  господарського суду   Сумської  області  з  позовом  до Об’єднання співвласників багатоквартирного будинку "Моя оселя"  про  зобов’язання   встановити   побудинкові  лічильники,  спонукання Об’єднання співвласників багатоквартирного будинку "Моя оселя"   до  укладення  договору   в  редакції   наданій  позивачем.

Рішенням  господарського суду   Сумської   області  від  19 листопада  2007р.,  залишеним  без  змін  постановою  Харківського  апеляційного  господарського суду   від  28 січня  2007р., у  позові  відмовлено.

У  касаційній  скарзі позивач, посилаючись на  порушення  судами норм  матеріального і   процесуального права, просить скасувати  прийняті  у  справі  судові  рішення, та  прийняти  нове  рішення  про  задоволення  позову.

Заслухавши  пояснення  представника  позивача,  вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи касаційної скарги, суд вважає, що касаційна скарга     підлягає  частковому  задоволенню з таких підстав.

Як вбачається  з  матеріалів справи  та  встановлено  судами  попередніх  інстанцій, згідно  свідоцтва  про  державну  реєстрацію  юридичної  особи   серії  АОО № 732814,  яке  зареєстровано  виконавчим  комітетом   Сумської міської  ради  9 листопада  2006р.,  відповідач  є юридичною особою,  створеною  відповідно  до   Закону  України  ”Про  об’єднання  співвласників  багатоквартирного  будинку” .

Відповідно   до   рішення  Сумської   міської   ради   від   27   грудня  2005р.  № 720, ”Про     визначення    виробників     послуг    і    виконавців   послуг   з  централізованого     опалення,    постачання      холодної     та     гарячої    води  і  

Доповідач : Гончарук  П.А.

водовідведення   в  місті  Суми”, № 493 , позивача  визначено  виробником  та  виконавцем   послуг    населенню    м.  Суми    по  водопостачанню   і водовідведенню та  покладено  обов’язок  на  позивача  укладати  типові  договори   про  надання  послуг з  водопостачання  та  водовідведення.  

22 січня  2007р.   відповідач  направив  позивачу  лист № 11   з  пропозицією  укласти  договір   на   водопостачання  та  прийом  стічних  вод  з  1 лютого  2007р.

19 липня  2007р.   позивач  направив  відповідачу  два  проекти  типових  договорів  на  водопостачання  та водовідведення.

Відповідач  відмовився  від укладення  даних  договорів  та  повернув  їх  позивачу.

Предметом  спору   у  даній справі  є  вимоги про  зобов’язання   встановити   побудинкові  лічильники та  спонукання відповідача  до  укладення  договору про  водопостачання та  водовідведення   в  редакції,   наданій  позивачем.

Суд першої інстанції, з яким  погодився  і  апеляційний  господарський  суд,  посилаючись на  те, що  вимоги  позивача  в  частині зобов’язання   відповідача  встановити  побудинкові   лічильники  є  необґрунтованими, зважаючи  на те, що  позивач  повинен  укладати  договори   про  водопостачання  та  водовідведення   безпосередньо із  споживачами  послуг, вимоги  позивача  в  частині  зобов’язання  відповідача  укласти  договір  на  водопостачання  та  водовідведення   також є   необґрунтованими, у  зв’язку  з  чим  суд  дійшов  висновку, що  у  позові  слід  відмовити.

Проте  з  такими  висновками  судів попередніх  інстанцій  погодитись  не  можна,  оскільки  вони, в  порушення  вимог  ст. 43 ГПК України,  прийняті  при неповному  встановлені  обставин  справи.  

Відповідно до роз'яснень, викладених у п.п. 1, 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1976 року № 11 "Про судове рішення", рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України.

Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Оскаржувані  судові  рішення   даним  вимогам  не відповідають.

Згідно ст. 19 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" (далі  Закон) учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є: власник, споживач, виконавець, виробник. Відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах. Особливими учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є балансоутримувач та управитель, які залежно від цивільно-правових угод можуть бути споживачем, виконавцем або виробником.

Статтею 1 Закону визначені учасники у сфері житлово-комунальних послуг: виконавцем є суб'єкт господарювання, предметом діяльності якого є надання житлово-комунальних послуг споживачу відповідно до умов договору, власником квартири –фізична або юридична особа, якій належить право володіння, користування та розпорядження приміщенням, зареєстроване у встановленому законом порядку, а балансоутримувачем будинку –власник або  юридична особа, яка за договором з власником утримує на балансі відповідне майно, а також веде бухгалтерську, статистичну та іншу передбачену законодавством звітність, здійснює розрахунки коштів, необхідних для проведення капітального і поточного ремонтів та утримання, а також забезпечує управління цим майном і несе відповідальність за його експлуатацію згідно з законом; виробник –суб'єкт господарювання, який виробляє або створює житлово-комунальні послуги.

Відповідно до  ст.  29 Закону,  якою  визначені  особливості   укладення  договорів у  багатоквартирних  будинках, договір   на  надання   житлово- комунальних  послуг у  багатоквартирному   будинку  укладається  між  власником  квартири,  орендарем   чи  квартиронаймачем та  балансоутримувачем або  уповноваженою  ним  особою. У  разі якщо   балансоутримувач  не  є  виконавцем,  він  укладає  договори  на  надання   житлово- комунальних  послуг  з  іншим  виконавцем.

Вказані  норми  матеріального  права  попередніми  судовими  інстанціями  застосовані  неправильно.

Як  вбачається  з  матеріалів  справи,  позивач  є  виробником і  виконавцем  послуг з  водопостачання.

Відповідач  виступає балансоутримувачем   будинків.

Позивачем  надсилався  відповідачу  проект  договору на  водопостачання  та  водовідведення.  

Вказаний проект договору відповідачем не підписаний, у зв’язку з чим позивач звернувся до суду з позовом про зобов’язання відповідача укласти договір на запропонованих ним умовах.

Даним  обставинам  справи суди  не дали    належної  правової оцінки,    не врахували  особливості  укладання договорів у  багатоквартирному  будинку,  що  призвело  до  прийняття   незаконного  рішення.

Не  можна  погодитись  з  висновком  попередніх  інстанцій щодо  відмови   у  задоволенні  позову про  зобов’язання  відповідача  встановити побудинкові лічильники, оскільки суд   належним  чином   не  з’ясував правовідносин сторін  у  даній  частині позовних  вимог,  не  визначив норм  матеріального права якими  регулюються  дані  правовідносини,  а  тому  дійшов  передчасного  висновку про  безпідставність  позовних  вимог.

З огляду на викладене, прийняті у справі судові рішення не можна визнати законними, обґрунтованими, таким, що відповідають нормам матеріального і процесуального права, фактичним обставинам та наявним матеріалам справи, а тому вони підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд.

При новому розгляді справи суду слід урахувати наведене, встановити фактичні обставини справи, з'ясувати дійсні права та обов’язки сторін,  і в залежності від вставленого та вимог закону, прийняти законне та обґрунтоване рішення.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11110, 11111, 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України –

                 ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Комунального підприємства "Міськводоканал" Сумської міської ради  задовольнити частково.

Рішення   господарського суду   Сумської  області   від  19 листопада  2007р.  та  постанову Харківського апеляційного господарського суду від 28 січня 2008р.  у справі № 17/417-07  – скасувати, справу  передати  на   новий розгляд  до  суду  першої  інстанції.

Головуючий                                                                           Гончарук П.А.

Судді                                                                                    Вовк І.В.

                                                                                             Стратієнко  Л.В.